Загальносвітова тенденція відмови від традиційного перегляду з перевагою до платформ відео за запитом призвела до низки змін щодо специфіки написання сценаріїв. Про них у своїй доповіді «SVOD-революція: коли всім можна!», презентованій 18 вересня в рамках міжнародного медіафоруму KYIV MEDIA WEEK 2018, розповіла відома російська письменниця і сценарист Лілія Кім.
Так, скажімо, раніше, коли мовилось лише лінійне телебачення, практика була стандартною – кількість актів і «гачків» (cliffhanger'ов), що безпосередньо залежала від кількості рекламних врізок, глядача треба було зацікавити перед демонстрацією реклами, аби змусити повернутися по її закінченню. Однак на платформах відео за запитом стандартні рекламні врізки відсутні, а тому з кількістю актів і «гачків» можна і потрібно експериментувати. Особливо коли це стосується проектів для «запійного перегляду» (binge watching).
До слова про останнє – з огляду на популяризацію «запійного перегляду» необхідно чіпляти не просто гачками, а створювати світ/всесвіт, де б хотілося провести багато часу. Не можна давати глядачеві вимкнути серію в будь-який момент. Зокрема, зміни стосуються і персонажів: вони мають бути більш багатогранними, більш суперечливими, перебувати під пильною увагою в інтимних, скандальних, ганебних сценах, а власне ситуація має бути універсальною, зрозумілою для будь-якої території.
У центрі сюжету мають бути архетипічні персонажі і так звані квести, історії. Їх має бути декілька, найбільш близьких для жителів декількох, якомога більшої кількості країн – наприклад, дорослішання дитини і стосунки з батьками тощо. Надто звужена тема стане недоречною. Однак звичні сюжети мають вирішуватися по-новому, неординарно.
Нарешті, в сценарному мистецтві останнім часом виникла тенденція зростання кількості бітів на сторінку скрипту. Скажімо, в деяких серіалах уже можна виявити за 5-8 бітів на сцену, розписану на 1-1,5 сторінки (англійською), хоча в 1980-х таку щільність з розрахунку на епізод можна було виявити у всьому сезоні серіалу загалом.